Американські вчені припускають, що у стародавнього озера на Марсі були дві жилі зони. Вивчення аргиллітов в кратері Гейл показали, що озеро було розділене на два окремих рівня: один розташовувався ближче до країв і поверхні води, інший перебував глибше. У обох було все необхідне для існування «життя».
У серпні 2012 року в кратері Гейл приземлився апарат НАСА «Curiosity». З тих пір він зробив тривалий похід до гори, розташованої в центрі кратера. Марсохід проїхав понад 16 кілометрів приблизно за 1700 марсіанських днів (кожен з яких довший земного дня). Апарат проводив дослідження всіх великих каменів, що знаходяться на шляху прямування.
Тепер вчений Джоел Хоровітц з Університету Стоуні Брук, Нью-Йорк, і його колеги використовували отриману інформацію від Марсіанської дослідної лабораторії (марсохода Curiosity) за перші 1300 марсіанських днів перебування апарату в кратері, який як передбачається, був заповнений водою більше 3 мільярдів років тому.
Вони виявили, що відкладення заліза поблизу країв кратера вказують на те, що вода біля поверхні була багата окислювачами, що і викликало іржу частинок металу, окислюючи його і змушуючи втрачати свої електрони.
Зразки, взяті з середини озера, виявились неокисленими.
«Найчастіше озера на Землі стають хімічно багатошаровими, таким же чином, як і на Марсі», – каже Хуровіц.
Це повідомлення, поряд з попередніми повідомленнями про наявність різних мінералів і органічних сполук в цьому районі Марса, вказує на те, що озеро могло містити різні форми життя, в основному мікроорганізми.
На дві зони в межах озера вплинула сила ультрафіолетового світла, а також кількість кисню в атмосфері, тому дослідники можуть використовувати нарашування порід на дні озера, щоб дізнатися про становище марсіанського клімату за межами кратер в давні часи. Їх моделі показують, що протягом сотень тисяч до мільйонів років, коли озеро було стабільним, площа навколо нього повільно нагрівалася.
